Душа бажає свята!!!

Чого душа бажає? Душа бажає свята! Під таким гаслом проходить більшість нашого вільного часу. Кожен день ми прокидаємося з великим бажанням свята. В моїй душі свято настає доволі часто. Це буває коли я після тяжкого тижня все таки  маю сили та бажання ще кудись їхати. А це “кудись” має назву Клуб Толерантності міста Києва.

І ось в одну таку суботу я приїхала до клубу, щоб поспілкуватися зі своїми друзями. Все починалось нормально, нічого не віщувало несподіванок. Проте згодом з’явився Анатолій Григор’єв, людина, творчий потенціал якої не має меж. Завітав він до нас з такого приводу: наближалося велике єврейське свято Пурім. Це дуже веселе свято-карнавал на честь врятування євреїв під час вавілонського вигнання. В основі святкування лежать історичні факти.

Історія Пуріму: над євреями нависла загроза знищення. Єврейка Естер-дружина царя Ахашвероша за допомогою  брата Мордехая рятує свій народ від загибелі. Перський царь Ахашверош карає підступного воєначальника Амана, який спершу планував замах на царя, а потім винищення євреїв. Євреї радіють щасливому спасінню.
В цей день євреї читають у синагозі сувій Естер, радіють та разом з дітьми грають у карнавальних виставах про історію Пуріму, які називаються Пурімшпілі.

Режисер знайшов сценарій проведення цього свята в “домашніх міжнаціональних умовах”. Цей сценарій був досить серйозним для нашого сприйняття. Слід висловити велику подяку Анатолію за творчий підхід у переробці, зменшенні та доповненні сценарію. Він не тільки знайшов фонограми для виконання пісень, але ще й сам переробив тексти, як то кажуть, “на сучасний лад”. Також в ході репетицій було викинуто майже половину тексту та коло діючих осіб зменшилось до критичного мінімуму... Та про все по-порядку.

Найцікавішим, найважчим та найдраматичнішим в цій історії можна вважати період підготовки. Часу було немало-небагато – десь близько трьох тижнів. Особисто я вважаю, що якість постановки залежить не стільки від сценарію та кількості часу, а від бажання акторів та їх запалу. Як підказує досвід багатьох не марно витрачених літніх тижнів у різних дитячих таборах, все те, що готується в останні години-хвилини перед виступом – найкраще і найвражаюче шоу.

З самого першого дня репетицій ми зіштовхнулися з багатьма труднощами. Самою великою проблемою, яку нам вдалося вирішити лише за декілька хвилин до виступу, була проблема підбору акторів. Багатенько людей збирається в Клубі, проте не всі мають бажання грати. Спершу ідея всім сподобалась, всі бажаючі та не зовсім бажаючі розібрали ролі, почали читати текст і намагалися грати...

На аматорському рівні наші актори грали справді  досить професійно. Але, хтось відмовлявся, хтось “хворів”, у когось “боліли зв’язки”, хтось, перебравши різні ролі, так і не знайшов собі достойної. Різні  були причини відмовок від участі. На репетиціях збиралось чотири-п’ять учасників і кожен раз приходили різні люди . Так і проходили ми три тижні. Проте самі репетиції були вражаючі. Жарти, пісні, перевдягання – все це додавало в серйозну атмосферу чогось веселішого. Також ми хитрощами залучали до співпраці людей, які мають більш серйозні справи, аніж бавитися з дітьми в карнавал. Так до нас на кастінг потрапила Леся Дрогіна, адміністратор клубу. Їй було досить цікаво спробувати себе в ролі нареченої-українки. Та, на жаль, вона відмовилась приймати участь у постановці.

І ось уже саме свято підійшло, а у нас все було на межі зриву. Але ми що, даремно стільки мучились, аби ніде-таки не показати своєї “толерантної” майстерності виходити з будь-яких непередбачених ситуацій? Звичайно ні! Координатор нашого Клубу, Анна Ленчовська, домовилась в єврейській реформістській громаді міста Києва про, хоч і запізнілий, проте ТАКИЙ Пурімшпіль, який ще не бачили в жодній єврейській громаді міста Києва та й усього світу.

Проблему з акторами вирішили як завжди в останній день. Аня запросила Будь Андрія  на роль Амана, царем Ахашверенком довелося бути самому панові режисеру Анатолію, а роль “стаи красавиц” та красуні Естер виконувала Лєйман Анастасія, бігаючи в відчинені двері, швидко переодягаючись в імітацію костюмів різних народів.

Цей критичний крок став новим філософським розумінням історичних подій: жінка може сподобатись чоловіку лише тоді, коли вона не прикидається кимсь іншим і кращим, а залишається собою. Незмінною залишилася роль Мордехая (Андрій Книжний). Цю роль він отримав від самого початку, але не погоджувався з наявністю спільних рис з героєм. В житті, як повідомляє сам Андрій, він поводить себе зовсім по-іншому. А ще була дівчинка Лєрочка Нєкрасова, яка на репетиціях проявляла велику активність та енергійність у ролі Скомороха. Перед виступом вона занедужала, та це не завадило їй блискуче впоратись зі своїм текстом і роллю на сцені. Також Толік вдався ще до одного режисерського прийому: треба ж чимось або кимось заповнити прогалини-паузи у виступі, от і вирішено було запросити танцювальний колектив. Висловлювлємо щиру подяку Марії Михайлішиній та її  „Фітнес-студії „Гармонія” за чудові танці в ектремальних умовах.

Залом і сценою невеличку кімнату назвати було тяжко, і місця для перевдягання були також екстремальними – в малесенькій кімнатці біля комп’ютерів. Та я не скаржуся, чим тяжчі умови перебігу обставин, тим цікавіше потім згадувати про це. Оскільки нас запросили (чи ми напросилися самі?) на сьому годину в п’ятницю 17 березня, то ми ще встигли якраз на церемонію зустрічі єврейської суботи – Шабат. Оскільки особисто я ніколи не була на справжньому Шабаті, то мені спершу було цікаво подивитися і порівняти з тим, який зазвичай проходив на єврейський день в таборі “Джерела Толерантності”. Проте скоро мені довелося покинути цю кімнату, що називалася Синагога, і допомогти нашим акторам готуватися до виступу, підбадьорити їх, почеплятися до них з дурними питаннями, які я підступно записувала на диктофон, і дивуватися, чого це вони так переймаються через цей виступ.

«Когда что–то делаешь и не все равно, какой будет результат, то начинаешь волноваться, потому что хочешь, чтобы получилось все как можно лучше!» О, як! Я не знаю, сам це Андрій (Мордехай) придумав чи десь прочитав, проте ця фраза на моїй касеті – майже єдине, що я змогла розібрати. Хвилювання перед виступом помітно відчувалося, навіть впевненні у собі  трохи нервували.  
Публіка в залі була різною: від стареньких дідусів та бабусечок до зовсім молодих людей та малих дітей.

І ось почалося.

Слова знають всі погано, послідовність виступу також. Аману (Андрій Будь) доводилось постійно підхоплювати текст на льоту, та ж не тільки йому. Найтяжчим було те, що слова-то написані віршами і там вже не перекрутиш сильно. Але “толерантні дітки” можуть все: і слова по ходу виступу змінити, і встигнути їх забути, і перекрутити  весь сценарій, що дуже ускладнило роботу нашого звукорежисера Почаєвця Івана, якому доводилось постійно уважно слідкувати за перебігом подій і вчасно вмикати і вимикати потрібний трек на магнітофоні.
Загалом все вийшло досить кумедно, особливо тим, хто знав, як усе було задумано. А глядачі в залі отримали досить великий заряд позитивної енергії і насолодилися чудовим карнавальним шоу, під назвою ПУРІМШПІЛЬ. Про це свідчили посмішки на їх обличчях і щирі слова подяки на нашу адресу.
Вже після виступу, під час перевдягання, Наріне Мкртчян-Голос Толерантності  (Вона репетирувала з нами пісні, а також підтримувала акторів у тяжкі моменти) висловила свої враження: “Хорошо, честно. Я ведь не знала весь сценарий. Одно дело кусками все видеть, а другое, когда целиком все посмотрела. Все было хорошо!” Насправді не тільки вона побачила весь виступ в купі, але й усі ми також вперше змогли зібратися разом.

Найчастіше “за кулісами” звучало слово “Експромт”. Дійсно, все найкраще – експромт. Так і  все наше життя – суцільна несподіванка, в якому нам доводиться постійно експериментувати і приймати миттєві рішення.

25.04.2006 Lenka Косічкіна

Інші статті та вірші