Роботи переможців конкурсу „Толерантність – це...”
2009 року.

Вітаємо переможців!

Люди зустрічаються, закохуються, одружуються… Коли одна людина зустрічає іншу  вони переходять на інший рівень буття, так би мовити на свою хвилю. Це як перебування «поза зоною» навколишнього середовища, у своєму мікросвіті. Часто це відчуття – кохання – оспівують в піснях, описують в віршах, демонструють в театрах і по телевізору. Придумують багато афоризмів. Тема кохання дуже актуальна, одна з вічних проблем людського життя. Кохання – як привид: усі про нього говорять, але ніхто його не бачив. Що це таке – знають лише одиниці. Часто його плутають із закоханістю. Люди намагаються його відтворити, але це не те. Неможливо передати словами, наприклад відчуття страху. Ми всі його відчували і всі знаємо що це таке. Словом страх, і цим все сказано.

На честь кохання придумали свято св. Валентина. Таким чином можна легко розповісти людині про свої почуття. Звичайно! Так роблять усі у цей день. Всілякі скриньки і листівки у формі серця. Бо саме так у легенді листувалися закохані.

Покохавши один одного люди зустрічаються, проводять разом майже весь свобідний час. Буває і таке, що призначивши зустріч люди не можуть знайти одне одного. Як розповідається в одній історії: хлопець до ночі чекав дівчину і  не знайшовши її в темноті, сів на лавку і перетворися на ліхтар, щоб увечері вказувати шлях закоханим. Пізніше до нього приєдналась дівчина.

Тепер вони не лише освітлюють дорогу, але й зігрівають усіх своєю любов’ю. Зацікавившись такою казкою, Володимир Білокінь спроектував пам’ятник закоханих ліхтариків і встановив на Майдані, адже там найчастіше призначають зустрічі закохані.

Тепер можна і в темноті знайти своє кохання, зігрітись і навіть сфотографуватися з казковими героями. Їх не розділяє ні дощ, ні гроза, ні спека, ні сніг… Ліхтарі – це символ кохання молоді: потрібно надіятись, чекати і «половина» знайде тебе на тому місці, де ви сподівались зустрітись.

Іванченко Марія,
1995 р. н.,
м. Київ