----------- Розділ: «„Толерантність – це...”» ------------

Роботи переможців конкурсу „Толерантність – це...”
2008 року.

Вітаємо переможців!

 

Історія моєї родини

Звали мою грецьку прабабусю Фотіні Карагізіду. Вона була сама старша у родині, де було 16 дітей. Жили вони в Туреччині. Але коли почалася війна з Грецією, турки вигнали всіх греків зі своєї країни. Сім’я моєї прабабусі і тисячі інших греків тікали у Грецію. Дорога була дуже тяжка, через гори, через країну Болгарію. Багато греків вмирало в дорозі від голоду і спеки.  Вся сім’я моєї прабабусі померла в дорозі, і вона вже теж не могла йти далі - впала серед шляху і вже думала, що вмре. Але до неї підійшов один чоловік, допоміг їй встати і дав їсти. І пішли вони далі разом. А ще я забув сказати, що вона була дуже гарною і всі називали її „прекрасна Фотіні!”. Грек, який її врятував, закохався у неї і став її чоловіком, а моїм прадідусем. Коли люди нарешті добралися до Греції, то вибрали собі місце для життя високо в горах, щоб до них не добралися вороги.

У прабабусі Фотіні було 9 дітей. Вижили тільки троє, серед них моя бабуся Барбара, яку я дуже люблю. Жити високо в горах було важко, навіть воду треба було носити здалеку. Але люди звикли, побудували там церкви і жили багато років, потім їм все-таки довелося спускатися нижче, а село залишити. Я був у цьому селі. Туди важко добиратися, але мій тато возив мене туди подивитися на руїни. Від будинків там вже нічого не залишилося, але церкви люди доглядають і досі, і там проводять служби.

Моя прабабуся прожила більше ста років. Бабуся Барбара розповідала мені, що Фотіні була дуже веселою, ніколи не мала печалі на серці. Такі ж веселі і життєрадісні всі мої родичі в Греції. Я її вже не дуже добре пам’ятаю. Але всі її любили і слухалися. А мене вона любила найбільше, бо я був її найменшим правнучком. Вона завжди з ніжною посмішкою називала мене „мікроцікому”, що по-грецьки означає „манюсіньке моє”.

Притчі народів світу

Притча „Причина гарного настрою” - (грецька легенда), та „Щаслива сорочка” (російська народна казка), та „Золото є, а радості нема” - (кримсько-татарська народна казка) схожі тому, що всі вони хочуть нас навчити, що від грошей йде не тільки радість, а може й біда. Ще нікого гроші не зробили щасливим. Я думаю, що гроші менш важливі, ніж здоров’я, любов успіх. У багатьох народів є свої притчі про гроші. Наприклад, грецький мудрець Езоп у своїй байці „Скнара” теж розповів про багатія. Який продав все своє багатство і купив шматок золота. Кожного дня він милувався ним, поки його не вкрали.

Заголосив скнара, а сусід йому й каже: „ Хоч і мав ти золото, насправді не мав нічого. Ніякої користі воно тобі не давало, тільки б дивився ти дивився... То візьми якийсь камінь, поклади в яму і скажи собі, що то золото. І буде тобі добре, як раніше”. Звичайно, гроші потрібні, але треба використовувати їх розумно, а якщо використовувати їх без розуму, то вони не потрібні. От чому вчать ці народні притчі про гроші та щастя.

 

Хатьїсаак О.

 

© КНГУ 2006-2009 to wm розробка та підтримка сайта -© Е.З. підбірка матеріалів- © Анна Ленчовська
Відтворення будь-яких матеріалів з сайту можливе лише з письмової згоди Конгресу національних громад України
та за наявності посилання на сайт.