----------- Розділ: «Скарбничка психолога» ------------

Молодь та феномен лідерства

Ми живемо в стрімкому динамічному світі. Ускладнюється суспільство, розвиваються нові види стосунків на фоні невпинного прогресу. Потоки інформації оплутують кожну людину все більше й більше, і здається, годі людині в них розібратись. Ба більше, ми починаємо нагадувати людей, яких технократична цивілізація кинула в бурхливе інформаційне море, переповнене різним плаваючим інформаційним «сміттям». Щоб виплисти та найти свою течію, потрібно відшукати вірний орієнтир. Це зробити особливо складно нам, молодим людям, в багатьох питаннях недосвідченим, яким без належної підтримки тяжко розібратись в усьому різноманітті пропонованого «інформаційного фаст-фуду».

Справді, коли кожній молодій людині приходить час вибиратись з крихкої шкаралупи домашнього комфорту, створеного батьками, вона дуже часто фактично залишається наодинці з агресивним середовищем дійсності. Виникає необхідність стати самостійною ланкою цього суспільства, погоджуючись або ж ні, проте все одно приймаючи закони соціуму. І ось тут на фоні конфлікту власного внутрішнього світу та зовнішнього середовища спрацьовують рефлексивні механізми, які закарбувались в нашій генетичній пам'яті впродовж минулих тисячоліть.

Одним з таких механізмів є прагнення знайти собі подібних та як продовження соціалізація молодої людини, адже в своєму житті вона не дивлячись на свої бажання жила та буде жити в складі різноманітних груп. В цих групах їй прийдеться зайняти свою нішу, або ж їй не властиву, «не свою». І буде тривати пошук цього місця або процес зміни групи. Ось на цьому шляху кожна людина зіткнеться з феноменом лідерства, в кожній групі зазнаватиме вона впливу від усіляких формальних і неформальних лідерів.

Хто вони, ці люди різних особистісних якостей і суспільного становища – старший у родині, капітан вуличної футбольної команди, учитель, тренер, ватажок злочинної групи, армійський старшина, бригадир, начальник відділу, художній керівник, завідувач кафедрою й т.п.? Кожній молодій людині треба мати уявлення про цей соціальний феномен, тому що особистість лідера й стиль його поводження як домінуючої особи багато в чому визначатимуть вашу долю як активного чи пасивного, чи навіть випадкового учасника цієї групи. Інакше кажучи, лідери впливають на соціалізацію молодих індивідів і наслідки цього впливу можуть мати різний характер.

Ознаки лідерства можна виявити в будь-якій групі, навіть серед випадкових сусідів по залізничному купе і у всіх випадках простежується одна закономірність: особа, що висунувся як лідер, і стиль його лідерства відбивають обставини, точніше подробиці, його становлення лідером, сутність групи, який він керує, а також особистісні риси не тільки самого лідера, але і його послідовників.

Потреба молодої людини у впливовому лідері особливо гостро відчувається в тих випадках, коли на шляху до досягнення життєвих цілей виникає яка-небудь перешкода або щось загрожує людині ззовні, тобто коли складається складна, критична ситуація. Це може рівною мірою стосуватися й складних умов бойової обстановки, стихійних лих і перипетій особистого життя. Навіть під час зміни соціального статусу від учня до студента в більшості молодих людей виникає необхідність в лідерській підтримці.

Хочу коротко зупинитись на типах лідерів та їх особистих якостях. Кожний лідер має специфічні риси характеру, методи керівництва, впливу на маси, відрізняється способами досягнення поставлених цілей і т.д. Виходячи з різних критеріїв, можна виділити різні типи лідерів. Одна з відомих типологій розроблена німецьким філософом і соціологом М. Вебером. Він виділив традиційне лідерство , засноване на вірі у святість і незмінність традицій (лідером стають у силу традицій, наприклад, коли син монарха успадковує пост батька після його смерті), харизматичне лідерство , що опирається на віру у виняткові здатності вождя, що має харизму, дану йому Богом, раціонально-легальне лідерство , засноване на вірі в законність існуючого порядку, вибору й діловій компетенції індивіда. Найцікавішим М. Вебер уважав феномен харизми. Він заснований винятково на особистості лідера, якому приписуються божественні здатності. Класичне визначення харизми дане німецьким соціологом М. Вебером: «Харизмою називається якість особистості, визнана надзвичайним, завдяки якому вона оцінюється, як обдарована надприродними, надлюдськими або, щонайменше, специфічно особливими силами й властивостями, не доступними іншим людям».

Серед відомі історії харизматичних особистостей є засновники світових релігій - Будда, Мойсей і Христос. До харизматів відносяться творці напрямків світових релігій - Лютер і Кальвін, наприклад. З іншого боку, це великі державні й військові діячі, такі, як Чингісхан або Наполеон. У ХХ столітті серед таких діячів - Гітлер і Муссоліні, Ленін і Троцький, Ф. Кастро, Кім Ир Сен, Мао Цзэдун, Сталін, Ганді. Властивість харизми відносно байдуже до роду діяльності і її морально-етичному змісту: харизматичним лідером з рівним успіхом може бути й святий, і злочинець.

Вираз «У нього є харизма» означає, що людина робить на оточення сильне враження, вони піддаються його чарівності й готові слідувати за ним. Взагалі, взаємини між лідером і масою носять емоційно-містичний характер. Від мас потрібно повна особиста відданість вождеві, що виконує «історичну місію». Харизматичний тип лідера історично зустрічається в самих різних політичних системах. Такий тип лідера не можна оцінювати однозначно. У період глибоких структурних трансформацій харизматичний лідер іноді самим фактом свого існування здатний згуртувати нації, вселити віру в успіх перетворень. Разом з тим у мас нерідко формується патерналістська свідомість, і вони, перекладають турботу про своє існування, вирішення всіх виникаючих проблем на плечі керманичів. Саме так вважали маси з обох сторін «барикад» Помаранчевої революції: в одних Ющенко вирішить в майбутньому всі проблеми, в інших – Янукович. Хоча не той не інший взагалі не відрізняються харизмою.

Стосовно дійсності можна виділити типи лідера: реаліста, фанатика й романтика. Реаліст, висуваючи адекватні потребам молодіжної або ж будь-якої іншої групи мету й завдання, виходить із об'єктивної реальності, якою би гарної або поганою вона не була, зі співвідношення сил, рівня свідомості членів групи, ступеня їхньої підготовленості до виконання поставлених завдань. Фанатик керується своїми ідеологічними устремліннями, нав'язуючи їх молоді, зовсім незважаючи на реальність. У центрі його орієнтації — гіпертрофована потреба у владі, досягненні своїх цілей за всяку ціну. Звідси — нетерпимість до інакомислення, будь-яким запереченням, поданням, відмінним від його розуміння способів і методів здійснення влади, рішення тих або інших проблем, патологічна підозрілість, сторожкість до всього, що суперечить створеному ним зразку, думки. Лідер-романтик спочатку може надихнути, захопити молодих людей якою-небудь яскравою ідеєю, обіцянками якнайшвидшого втілення мрії в життя.

Такий тип ватажка не має розвиту здатність адекватно реагувати на умови, що змінилися, і коректувати свої дії. Це зовсім не означає, що він не зауважує змін, але він не усвідомлює, що для реалізації висунутої ідеї необхідна насамперед зрілість суспільних відносин, а не простої її проголошення. Неминучі труднощі приводять романтика до розгубленості, він діє часом нерозважно, поспішно. Гострий розум, невгамовна спрага змін, сміливість, схильність до ризику, квапливість, емоційність, розгубленість і розпач при перших труднощах — характерні риси лідера-романтика. А які неприємні, або ж навіть трагічні моменти руйнації псевдоідеалів, віри в «вождя» чекають послідовників?

Саме друга категорія ватажків – лідери-фанатики, що володіють стійкою волею, не настільки блискуча, але має набагато більше значення. До цієї категорії й належать щирі засновники релігії й творці великих справ: св. Павло, Магомет, Христофор Колумб, Степан Бандера. Їхня завзята воля являє собою таке нескінченно рідке й нескінченно могутню якість, що досі змушує собі покорятися.

Плануючи своє життя молодь також повинна знати про такий цікавий якісний показник як ефективність лідера, показник успішності його дій на шляху ним же проголошеної мети. Як не дивно, існує дуже мало свідчень того, що такі риси, як харизма (чарівність), сміливість, схильність до домінування або впевненість у собі є показниками ефективності діяльності людини як лідера. І ось тут для нас молодих виникає така важлива для власного самоусвідомлення закономірність, що важливим наслідком існування груп є та обставина, що прояв лідерства є акт взаємодії між особистостями: не тільки лідер впливає на послідовника, але й послідовник впливає на лідера. Тому зробить правильний висновок – не слід бути безмовною «вівцею» навіть при декларації цього принципу, бо при найпривабливішій меті до неї лідеру вашої молодіжної групи буде тяжко дійти, а вас довести й поготів.

Поводження лідерів у значній мірі обумовлено установками (ціннісними орієнтаціями) членів групи. Дослідження показали, що в групах з перевагою тенденцій до рівноправності лідер більше демократичний навпроти, у групах, де надається значення сильної влади, лідер може стати повновладним диктатором. У деяких типах груп лідер може служити моделлю поводження для інших членів групи, тобто забезпечує їхньою наочною вказівкою того, ким вони повинні бути й що вони повинні робити. Командир відділення, що хоробро веде своїх солдатів у бій, служить саме таким прикладом.

Кожному з молодих людей, гадаю, буде цікаво взнати, які ж якості характеру треба мати, щоб стати лідером своєї групи або «авторитетом» серед своїх колег. Психологи, зацікавились даним питанням та провели безліч спеціальних досліджень. Нині їхня кількість уже виміряється сотнями. І що ж? Так майже нічого! Деякі досить слабкі залежності дійсно можна знайти. Але в цілому можна сказати, що сильних взаємозв'язків не існує. Як ні дивно, виявилося, що дуже мало особистісних рис прямо пов'язані з лідерською ефективністю, і знайдена взаємозалежність звичайно буває досить слабкою.

От деякі співвідношення, виявлені між окремими особистісними характеристиками й лідерством.

1. Лідери звичайно володіють ледве більше високим інтелектом, чим їх «паства». Але не набагато. Претендентові на лідерство в жодному разі не можна відриватися від середнього інтелектуального рівня його послідовників. «Надто розумні» неминуче відриваються від товаришів чи натовпу в ширшому масштабі претензій на владу.  Страшно далекі вони від народу... Високочолий інтелектуал може зайняти місце  найближчого помічника, мудреця, таємного радника  вождя, а в найкращому разі — сірого кардинала. Але «шлях на трон» йому найчастіше закритий. На жаль.

2. Мотивація влади. Багато лідерів стимульовані сильним бажанням влади. У них сильна концентрація на власній персоні, турбота про престиж, честолюбство, надлишок енергії. Такі лідери, як правило, краще соціально підготовлені, проявляють більшу гнучкість і здатність до адаптації.  Властолюбство й здатність до інтриг допомагають їм тривалий час залишатися «на плаву». Але для них існує проблема ефективності. Наприклад, Бориса Єльцина звичайно розглядають як лідера, що володіє надзвичайно сильним прагненням до влади. Йому вдавалося правити Росією майже 10 років. Однак питання, чи був він для країни ефективним керівником, при цьому залишається відкритим. В нашій країні така ж ситуація очікує й прем'єр-міністра Віктора Януковича.

3. Дослідження історичних записів показало, що серед 600 відомих монархів найбільш знаменитими були або дуже високоморальні, або винятково аморальні особистості. Звідси можна припустити, що є два шляхи до знаменитості: треба або бути зразком моралі й чесноти або мати безпринципність Макіавеллі

4. Американський психолог Симонтон (Simonton) зібрав інформацію, що стосується 100 особистісних властивостей всіх президентів США. Сюди входили характеристики родин, у яких вони росли, кар'єрне зростання, колишні заняття й властиво риси особистості. Тільки три із цих змінних: ріст, вплив родини й кількість книг, опублікованих президентом до того, як він вступив на цю посаду, — корелюють із ефективністю діяльності президента на своїй посаді (обумовленої по оцінках істориків). Симонтон установив, що президенти США, що виросли в невеликих родинах, частіше залишалися в історії як великі політичні діячі. Наприклад, Франклін Рузвельт, якого вважають одним з найвидатніших американських президентів, був єдиною дитиною. Інші 97 характеристик, включаючи й риси особистості, відповідно до результатів даного дослідження взагалі ніяк не пов'язані з ефективністю людини як лідера.

5. Існує невелика позитивна залежність між ростом людини й імовірністю, що він стане лідером групи. Так, майже всі вибори в Сполучених Штатах вигравав більше високий кандидат, виключення становлять тільки два випадки: перемога Ричарда Ніксона над Джорджем Мак Говерном в 1972 році й перемога Джиммі Картера над Джеральдом Фордом в 1976 році. В 1992 році Білл Клінтон був на 4 дюйми (10 див) вище Джорджа Буша. В 1996 році він був усього лише на полдюйма (приблизно 1,5 див) вище Роберта Доула. Виявившись у Білому Домі, високі президенти частіше стають помітними історичними фігурами. Можна стверджувати, що у високої людини більше шансів стати  лідером. Це знову ж таки відповідає особистості лідера партії регіонів – В.Януковичу. Однак не варто забувати, що найбільшими лідерами були Наполеон, Гітлер, Ленін, Сталін і безліч інших, які не могли похвастатися високим зростом.

Навряд чи можна виділити особистісні риси, які у всіх ситуаціях дозволяють безпомилково визначити ефективного лідера. Однак є деякі риси, що досить добре характеризують ефективного лідера в цілому ряді різних ситуацій. Як правило, лідери більше розумні (але не набагато більше), чим їхні послідовники. Дослідження, проведені Манном і в період 57 років, свідчать також, що лідери краще пристосовані до обстановки й до життя в цілому, більше схильні домінувати, більшою мірою екстровертивні, більше мужні, менш консервативні й мають більший ступінь чуття в області міжособистісних відносин, ніж рядові члени групи. Ці відмінності, однак, не великі.

Я згадую часто один випадок прочитаний мною в військових мемуарах. Новобранців зібрали в потяг, який вирушив на фронт до місця бойових дій. Молоді хлопці, розгублені й налякані, були змушені вибудовувати між собою стосунки. Один з хлопців, був наляканий ледве не більш за всіх. Однак він це зрозумів і глибоко приховував свою патологічну переляканість. Його поведінка стала зухвалою, показовою, бравурною. Так тривало кілька днів поїздки. Коли ці хлопці в складі роти необстріляних новобранців зайняли бойові позиції, наш герой вже заробив авторитет бувалого «пацана». А ранок наступного дня почався з бою. Коли відстріляла артилерія, молоденький лейтенант підняв роту в атаку. Вперед!... але всі молоді хлопці дивились не на свого командира, а на нашого героя, який від грому канонади сховався на дні окопу. Підвівши очі хлопець побачив спрямовані на нього погляди своїх нових товаришів і не дивлячись на гупаюче з переляку в грудях серце першим виліз на бруствер та навколішки «пішов в атаку». І вся рота вискочила вперед за своїм неформальним лідером.

Цей приклад показує, що не особисті риси зіграли роль в лідерській позиції героя розповіді, а збіг обставин, в яких він опинився. Хоча це не аксіома, проте потрібно враховувати й ситуацію, у якій риси майбутнього лідера здатні проявитись. З цього не виходить, що властивості особистості взагалі не впливають на шанси стати лідером. Просто потрібно розглядати як особистість людини, так і характер ситуації, у якій йому або їй доводиться відігравати лідерську роль. Відповідно до цієї точки зору, для того щоб стати ефективним лідером, не потрібно бути «великою людиною». Скоріше, потрібно виявитися підходящою людиною в підходящому місці й у підходящий час . Якщо при цьому який-небудь індивід зуміє забезпечити досягнення цілей, або безпека групи в силу своїх особистісних якостей (хоробрості, умінь, знань, упевненості в собі й т.д. ), тоді він найімовірніше стане лідером даної групи.

Ступінь небезпеки або труднощі подолання перешкоди, з яким зіштовхується група, обумовлює не тільки факт виникнення лідерства, але також обсяг і форми його поширення. В найбільш критичних ситуаціях лідерство фокусується, зосереджується в одних руках. Доведено також, що якщо лідер не справляється з функцією представництва групи в зовнішнім середовищі, не вміє «говорити від імені всіх», то група висуває нового лідера.

Існують кілька теорій лідерства, фокусуючих увагу одночасно на особистих властивостях лідера й на ситуації, у якій він діє. Найбільш відома  — це ситуаційна теорія лідерства  (contingency theory of leadership) Фреда Фидлера (Fiedler). Ситуаційна теорія лідерства затверджує, що ефективність лідера залежить як від того, наскільки даний лідер орієнтований на завдання або на відносини, так і від того, у якому ступені лідер контролює групу й реалізує свій вплив на неї. Припущення Фидлера полягає в тому, що лідерів можна розділити на два основних типи. Представники першого орієнтовані головним чином на завдання, другого — на взаємини. Лідер, орієнтований на завдання (task-oriented leader), більше стурбований тим, щоб робота була зроблена як треба. Взаємини й почуття працівників його не цікавлять. Потенційні переваги такого стилю — це швидкість прийняття рішень, підлеглих загальної мети, суворий контроль над підлеглими. Лідер, орієнтований на взаємини (relationship-oriented leader), у першу чергу цікавиться тим, які почуття й взаємини виникають у середовищі працівників.  Він прагне підвищити ефективність праці шляхом поліпшення людських відносин: заохочує взаємодопомога, дозволяє підлеглим брати участь у виробленні важливих рішень, ураховує настрій і потреби працівників і т.д. Пізніше було встановлено, що стиль деяких керівників може бути орієнтуватися одночасно й на роботу, і на людину.

Фідлер стверджував, що жоден із цих двох типів лідера не є більше ефективним, ніж інший. Все залежить від обставин і від характеру ситуації, а саме від того, яка ступінь контролю лідера і його впливів серед членів групи. Це наріжний камінь його ситуаційної теорії. У ситуації «високого контролю» у лідера прекрасні міжособистісні відносини з підлеглими, його положення в групі беззаперечно зізнається як впливове й чільне, а робота, що виконує група, добре структурована й чітко визначена. У ситуації «низького контролю» має місце зворотне - у лідера погані взаємини з підлеглими, і робота, що повинна виконати група, визначена неясно. 

Лідери, орієнтовані на завдання, найбільш ефективні в ситуаціях або з дуже високим, або з дуже низьким контролем. У випадку дуже високого контролю люди задоволені й щасливі, все йде гладко, і немає потреби турбуватися про почуття підлеглих або їхні взаємини. Тут лідер, що сконцентрувався тільки на виконання завдання, домагається найкращих результатів. Коли контроль ситуації дуже низький, лідерові, орієнтованому на завдання, краще вдається організувати ситуацію. Використовуючи свої повноваження, він за допомогою наказів і дисциплінарних стягнень може внести хоч якийсь порядок у заплутану й невизначену робочу обстановку. Однак необхідно враховувати, що орієнтація на завдання й диктаторство (або образа підлеглих) - це не те саме. У ситуаціях середнього ступеня контролю найефективнішими є лідери, орієнтовані на взаємини, увагу «неполадкам», що виникають через погані взаємини й ображені почуття.

Ситуаційна теорія пройшла перевірку на численних групах лідерів: від президентів транснаціональних корпорацій до армійських командирів.

Наприкінці статті хочу зауважити, що стати лідером можна, а у випадку вашої безмежної віри груповому ідеалу та критичного стану в групі (колективі) й просто необхідно. Адже поганий той солдат який не прагне бути генералом. Врешті-решт, скажемо навіть так: лідерство - це, у першу чергу, усвідомлення своєї унікальності, а не пошук «чудодійних рецептів», що дозволяють піднятися над іншими. Суть перетворення в лідера полягає не в тім, щоб «вивчити всі секрети», а в тім, щоб стати самим собою й повністю використати ті унікальні властивості, які вам дані - всі ваші навички, дарування, енергію.

В організаціях з менш формальною структурою або спонтанно виниклих групах особи, що виявили найбільшу технічну поінформованість у сфері групових цілей, самі стають лідерами. Так, наприклад, у складних умовах якої-небудь експедиції провідник, завдяки знанню місцевих особливостей, може автоматично прийняти фактичне керівництво групою. В мене в практиці був такий випадок. Коли групі геологорозвідників зі Львова, які прилетіли на сезон в тайгу Далекого Сходу, дали в провідники 15-літню місцеву дівчину. Вони були розгублені, коли вона в супроводі великого пса підійшла та позабирала в них всі набої та табельний карабін. Проте за весь місяць в глухій тайзі вони були як «в Бога за пазухою». Тому не лінуйся розібратись в тонкощах свого хобі, секретах професії чи підніми навчальний рейтинг! І твої знання дозволять сказати твоїм друзям: «Прикинь, а він – Профі!» Адже л ідер повинен сприйматися як «кращий з нас» . Прийняти основні норми й цінності групи ще недостатньо, щоб стати лідером. Потрібно бути не тільки як «більшість із нас», але й, як це ні парадоксально, «кращим з нас», оскільки лише представляючись видатною особистістю, він може бути прикладом для групи й символізувати «батька». Бути «кращим» необхідно також для того, щоб здійснювати ефективне керування й кооперування роботи групи. Якщо лідер не є експертом щодо завдань групи, то ці завдання або не будуть виконані, або будуть виконані вкрай посередньо.

Але хоча лідер і повинен бути «кращим з нас», він не повинен бути й набагато краще. Він не повинен бути й набагато розумніше. По-перше, занадто розумний не сприймається як «один з нас». По-друге, його інтереси тоді можуть бути далекі від проблем групи, він не буде досить мотивований для того, щоб допомагати групі. По-третє, можуть виникнути проблеми комунікабельності через велике розходження в інтелекті. І, нарешті, є підстави думати, що дуже розумний лідер почне нововведення, до прийняття яких група не готова, оскільки вони суперечать сталій груповій ідеології у цьому випадку лідер не буде і як «більшість із нас».

В підсумку ще одне. Поняття «лідер» і «керівник» схожі за значенням, тому часто вживаються як синоніми. Але вони не тотожні. Лідерство - це психологічний феномен, тоді як керівництво - сугубо управлінський. Лідер спонтанно займає домінуюче положення в групі з явної або прихованої згоди більшості її членів. Його вплив і авторитет мають в основному неформальний характер. Керівник - це формальний начальник, що займає офіційну посаду. Тому фактичний лідер групи не завжди є її офіційним керівником і навпаки. Тому якщо у вашій групі є староста, а на роботі директор, придивіться уважно до ситуації в групі чи колективі. Можливо вас невдовзі визнають лідером.

Сергій Хараху, координатор Львівського клубу толерантності