Блог Анни Ленчовської

Мої батьки ніколи не були закордоном, коли вони були молоді. Книги західних науковців, які хотів прочитати мій тато, неможливо було придбати ні в магазині, ні взяти в бібліотеці. Коли люди хотіли висловити свою думку про будні у Радянському Союзі, вони не могли це зробити напряму через страх репресій. У фільмах, книгах, музиці радянські люди мали лише одну версію реальності, пропагандистську та ідеологічну. Було неможливо дізнатися про долю євреїв під час Голокосту, долю українців під час Голодомору, долю кримських татар під час депортації. Це знання було таємницею, про яку зрідка шепотіли на кухнях.

Я щаслива, що це cкінчилося. Народилася моя держава - Україна. Я дуже люблю подорожувати, й Амстердам – це один з найулюбленіших напрямків.

У 2002 я познайомилась з Норбертом Хінтерляйтнером з Будинку Анни Франк, який познайомив мене та моїх колег з історією Анни Франк. Завдяки цьому я потім дізналася про долі тисяч українських єврейських дітей, чиї історії ніколи не були розказані. Спільно з Будинком Анни Франк, завдяки підтримці уряду Нідерландів, українські громадські організації возили виставку про Анну у сотні великих і малих міст, проводили семінари для вчителів і учнів про толерантність і демократію. Так само, як і в багатьох інших країнах, де працює Будинок Анни Франк, застосовувався підхід «рівний-рівному» - старшокласники-гіди показували виставку своїм ровесникам.

Потім були створені 3 українські виставки. Саша, Кіра, Дана та я стали співавторами пересувної виставки «Разом». Вона присвячена питанням ідентичності, розумінню своїх прав та життя в Україні юних шукачів притулку та переселенців, ромів, євреїв, кримських татар, греків, поляків, росіян і українців. Виставка розповідає особисті історїі, містить історичну інформацію та зачіпає дражливі та контроверсійні питання. Намагаючись аналізувати сучасну українську молодь, ми помічаємо, що нове покоління діє як молоді європейці. Наприклад, Сергій з Києва ділиться своїм досвідом волонтерства в Амстердамі.

 


 

Нещодавно виставка відвідала 5 звільнених міст на Сході України, 100 гідів-підлітків провели екскурсії для 5789 осіб. Ця подія створила такий дуже необхідний безпечний простір для обговорення питань: «Хто я? Що важливо для мене у житті? Кому я довіряю? Як інші сприймають мене? Чи можу я закохатися у людину іншої релігії? Чи можуть бути множинні версії історії? Які цінності є актуальними для українського суспільства сьогодні? 

Іноді я чую від дітей «Там в Європі». Але я не погоджуюсь з цим і відповідаю «Тут в Європі».

Звісно, цінності свободи думки, поваги до прав людини та толерантності мають не лише викладатися у школах, але й поширюватися у інші прошарки суспільства.

Минулого року я викладала курс «Толерантність і недискримінація» для наших нових поліцейських. Вони виявили бажання зламати стару корумповану систему міліції та створити нову – де людська гідність стане наскрізною цінністю.

 

Наші спроби змінити систему є рішучими, але крихкими. І нам потрібна ваша підтримка.

Будь-ласка, проголосуйте за Україну 6 квітня.

 

Анна Ленчовська, психолог


Звіт «Простір толерантності»
Звіт Громадської організації «Київський освітній центр «Простір толерантності»

Фото тижня

LF
Виставка «Моє місце»
LF
Тижні Дії #FootballPeople-2017


ipv6 ready